Загинув військовослужбовець під час воєнного стану — його рідні мають право на одноразову грошову допомогу (ОГД). Але сьогодні ця гарантія має два зовсім різні цінники: 15 000 000 гривень за Постановою Кабміну № 168 від 28.02.2022 або 750 (чи 500) прожиткових мінімумів за Порядком № 975 від 25.12.2013. Різниця між ними — приблизно у вісім разів.
16 червня 2026 року судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС ухвалила постанову у справі № 620/10029/24, яка звузила коло тих, хто може розраховувати на повну суму. Втім, п'ятеро суддів палати з дванадцяти — включно з головуючим у справі — з цим рішенням не погодились і виклали окремі думки. Судова практика після цього не стала одностайною, а навпаки — розкололася ще далі.
Ми супроводжуємо справи про виплату ОГД сім'ям загиблих військових не перший рік і не погоджуємось із підходом, який зробила основним палата Верховного Суду. У цій статті ви дізнаєтесь: чому виникла різниця у цінниках, що саме вирішив Верховний Суд 16 червня 2026 року, чому ми вважаємо це рішення помилковим, що кажуть судді, які залишились у меншості, і що робити, якщо вашій родині призначили занижену суму.
Зміст
- Скільки платять за смерть військового: у чому суть спору
- Одноразова грошова допомога у разі смерті військовослужбовця: три акти, які всі плутають
- Виплати за смерть військового: що вирішив Верховний Суд 16 червня 2026 року
- Чому ми не погоджуємось: сім аргументів про виплати при загибелі військового
- Виплати сім'ям загиблих військових: чому п'ять суддів сказали «ні»
- Допомога сім'ям загиблих військових: що робити після відмови
- Які виплати за загиблого військового: відповіді на поширені питання
- Висновки
1. Скільки платять за смерть військового: у чому суть спору
Загинув військовослужбовець під час воєнного стану — його рідні мають право на одноразову грошову допомогу. Це не «матеріальна поміч» і не жест доброї волі держави, а гарантія, закріплена законом. Проблема в тому, що сьогодні ця гарантія має два різні цінники:
- 15 000 000 гривень — так визначає пункт 2 урядової постанови № 168 від 28.02.2022 (вона регулює виплати військовим, поліцейським, особам рядового і начальницького складу та їхнім родинам на час воєнного стану);
- 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, порахованих на 1 січня того року, коли настала смерть, — так виходить за Порядком, який уряд затвердив постановою № 975 ще 25.12.2013.
***Одразу застереження щодо другої величини. Прожитковий мінімум переглядають щороку, тож жодної «постійної» суми в гривнях тут не існує: у 2022 році це давало 1 860 750 грн, у наступних роках цифра вже інша. Тому орієнтуватися варто не на суму, а на кратність і на те, який акт цю кратність задає.
Розрив між двома варіантами — приблизно восьмикратний. І вся дискусія, якій присвячена ця стаття, впирається в одне: що саме держава бере за критерій, обираючи між ними?
Логічна відповідь напрошується сама: дивитися треба на обставини загибелі. Був на фронті — 15 мільйонів. Не був — менше. Реальність виявилася іншою.
Комісії Міноборони, Держприкордонслужби, Нацгвардії та решти відомств почали орієнтуватися не на те, де і як людина загинула, а на медичне формулювання у довідці ВЛК. Написано «осколкове поранення» чи «травма» — 15 мільйонів. Написано «гостра серцево-судинна недостатність» чи «кардіоміопатія» — у рази менше. Хоча обидва бійці могли служити в одному підрозділі, стояти на одній позиції, бути під тими самими обстрілами і померти одного дня.
До нас приходять матері, дружини, батьки. Їм незрозуміло, чому відомча комісія, маючи на руках висновок військово-лікарської комісії з формулюванням «захворювання, яке призвело до смерті, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини», однаково нараховує меншу суму. Питання, яке вони ставлять, звучить просто: «Держава ж сама письмово підтвердила, що син помер, захищаючи країну. Чому ж платить так, наче він її не захищав?»
Тож люди шукають самі. Вбивають у пошук «виплата за смерть військовослужбовця», «скільки платять за смерть військового», «15 мільйонів сім'ям загиблих форум» — і тонуть у суперечливих порадах: одні ресурси обіцяють 15 мільйонів усім родинам загиблих, інші пишуть, що це тільки за бойові поранення. На форумах теж навпіл: хтось запевняє, що суд обов'язково допоможе, хтось — що після рішення Верховного Суду шансів не лишилося.
Насправді картина складніша. Спробуємо розкласти її звичайною мовою, але без втрати юридичної точності.
Що змінилося 16 червня 2026 року
До середини 2026 року практика була строкатою, але переважно на боці родин. Верховний Суд у постановах від 17.07.2024 (справа № 600/548/23-а) та від 22.08.2024 (справа № 380/9868/23) ставив на перше місце зв'язок смерті із захистом Батьківщини, а не медичний механізм її настання.
16 червня 2026 року судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС ухвалила постанову у справі № 620/10029/24 і від попередніх висновків відступила. Новий підхід звучить так: 15 мільйонів належать у двох ситуаціях — загибель під час воєнного стану або смерть, спричинена пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманим під час захисту Батьківщини. Смерть від хвороби, хай навіть офіційно пов'язаної із захистом Батьківщини, у цю рамку, за логікою палати, не потрапляє.
Сотні родин отримали відмови. Практика начебто мала стати передбачуваною. Не стала. Причина проста: п'ятеро з дванадцяти суддів палати — разом із головуючим у справі — з рішенням не погодилися і виклали окремі думки. Ситуація, м'яко кажучи, рідкісна. Коли майже половина складу палати відкрито заявляє про помилку більшості, називати такий висновок «усталеною практикою» зарано.
Ми з палатою не погоджуємося. Нижче пояснимо чому.
2. Одноразова грошова допомога у разі смерті військовослужбовця: три акти, які всі плутають
Щоб побачити суть конфлікту, треба розібратися з трьома документами. Клієнтам ми пояснюємо це на пальцях — так само зробимо й тут.
Документ перший: Закон № 2011-XII — це фундамент
Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII — базовий акт. Саме він, і ніщо інше, породжує цей вид виплати.
Чотири статті тримають усю конструкцію:
- стаття 16 — за яких підстав виникає право;
- стаття 16-1 — хто належить до отримувачів (дружина або чоловік, діти, батьки тощо);
- стаття 16-2 — який розмір;
- стаття 16-3 — як допомога призначається і виплачується.
Момент принциповий: соціальні гарантії народжуються законом, а не урядовою постановою. Це випливає з пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України — основи соцзахисту встановлюють виключно закони.
Тепер найголовніше — як побудований пункт 2 статті 16. У ньому три підпункти.
Підпункт 1 охоплює смерть (загибель) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби; смерть від захворювання, пов'язаного з виконанням цих обов'язків; а також смерть звільненої особи протягом року після звільнення, якщо її спричинили поранення, контузія, каліцтво чи захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків служби.
Підпункт 2 — про смерть у період проходження служби або від захворювання чи нещасного випадку, що трапилися в цей період.
Підпункт 3 — решта випадків, зокрема призов на збори без виконання службових обов'язків.
Головне тут ось що: у підпункті 1 загиблі та померлі від «службового» захворювання стоять в одному ряду. Законодавець їх не розвів. Він з'єднав їх сполучником «або» і дав однакові умови призначення допомоги.
А межа між підпунктом 1 і підпунктом 2 проходить не по причині смерті, а по тому, як смерть пов'язана зі службою: виконував обов'язки (підпункт 1) чи просто проходив службу (підпункт 2).
Це не наше прочитання. Чотири судді палати у спільній окремій думці записали це прямо:
Спільна окрема думка суддів Верховного Суду у справі № 620/10029/24 від 18.06.2026
Тримайте цю тезу в голові — вона ще знадобиться.
Закон протиставляє «смерть, пов'язана з захистом Батьківщини» і «смерть, пов'язана з проходженням військової служби», а не «поранення» та «хворобу».
Документ другий: Порядок № 975 — це механізм мирного часу
Урядовою постановою № 975 від 25.12.2013 затверджено Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Дата тут говорить сама за себе — кінець 2013 року, за вісім років до вторгнення і до воєнного стану.
Що цей Порядок регулює? Процедуру: хто пише заяву, який пакет документів, як засідає комісія, у які строки з'являється рішення. Плюс переносить у себе розміри з пункту 1 статті 16-2 Закону — 750 або 500 прожиткових мінімумів.
Чого він не регулює і ніколи не регулював? Розміру допомоги на час воєнного стану. Це фізично неможливо для акта 2013 року.
Ба більше, пункт 11 Порядку № 975 сам переадресовує це питання: розмір допомоги за загибель (смерть) під час воєнного стану визначається за Постановою № 168. Така відсилка є в чинній редакції (після змін урядовою постановою № 1000 від 15.08.2025) і була в редакції, актуальній для спірних періодів у наших справах.
***Порядок № 975 прямо визнає: розмір для воєнного часу шукайте не в ньому, а в Постанові № 168.
Документ третій: Постанова № 168 — це розмір воєнного часу
24 лютого 2022 року Президент підписав укази № 64 (воєнний стан) і № 69 (загальна мобілізація). Через чотири дні, 28 лютого, уряд ухвалив Постанову № 168.
Пункт 1 окреслив вужче коло людей: тих, хто безпосередньо воює або забезпечує заходи з нацбезпеки й оборони, відсічі та стримування агресії, фізично перебуваючи в районах, де ці заходи тривають. Саме їм — підвищена додаткова винагорода.
Пункт 2 встановив: родинам загиблих із цього кола виплачується 15 000 000 гривень, які діляться порівну між отримувачами за статтею 16-1 Закону.
Наголосимо: в первісній редакції пункту 2 про поранення, контузію, травму чи каліцтво не було ні слова. Єдина умова — потрапляння людини до кола з пункту 1, тобто реальна участь у бойових діях або в забезпеченні відповідних заходів безпосередньо в районах їх проведення.
Це ключ до розуміння всієї конструкції. Підвищену гарантію уряд адресував не військовим узагалі, а фронту. Мотив прозорий: держава хотіла оцінити дорожче жертву тих, хто воює по-справжньому.
Як закон «наздогнав» постанову
Виникла колізія: уряд назвав розмір, якого в законі не було. Парламент це виправив.
Законом від 29.07.2022 № 2489-IX (чинний з 25.08.2022, але застосовується з 24 лютого 2022 року) статтю 16-2 доповнили пунктом 3:
Перечитайте норму уважно. Що конкретно парламент віддав уряду? Лише розмір. Більше нічого.
Уряд не отримав дозволу вигадувати новий вид допомоги, будувати для неї власні підстави та процедуру чи обрізати перелік випадків виплати. Це класична делегуюча норма з вузьким предметом. Реалізував її уряд єдиним актом — Постановою № 168. І сума там одна: 15 000 000 гривень.
Еволюція норми: законодавець сказав ще чіткіше
У 2024 році парламент повернувся до пункту 3 статті 16-2 і переписав його (Закон від 21.03.2024 № 3621-IX, чинний з 04.05.2024):
Ось де, як ми переконані, поставлено крапку. Парламент перелічив ситуації зі зменшеною виплатою поіменно: це лише підпункти 2 і 3. Підпункту 1 у списку немає — і немає його свідомо.
Нагадаємо, підпункт 1 — це водночас і загибель при виконанні службових обов'язків, і смерть від захворювання, пов'язаного з їх виконанням. Далі арифметика проста: якщо занижений розмір закріплений тільки за підпунктами 2 і 3, підпункт 1 лишається в першій категорії — «не менше 15 мільйонів».
Точнісінько такі ж правки уряд вніс і до пункту 2 Постанови № 168 (постанова № 714 від 18.06.2024). Він скопіював законодавчу структуру, критерії та відсилки — тобто не творив своє регулювання, а переписав закон.
Виходить, питання «яка виплата за померлого військового» вирішується не графою «причина смерті», а тим, під який підпункт статті 16 підпадає ситуація.
Так це бачимо ми. Верховний Суд побачив інакше.
3. Виплати за смерть військового: що вирішив Верховний Суд 16 червня 2026 року
Тепер — позиція, з якою ми не погоджуємося.
Фабула справи № 620/10029/24
Спір розглядала судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС. Головував суддя Кравчук В.М.
Обставини такі. Майор, командир розвідувального взводу, помер, виконуючи бойове завдання. Це зафіксовано актом службового розслідування від 23.09.2022: бойові розпорядження командирів свідчили, що хвороба, яка звела його в могилу, почалася саме під час виконання бойового завдання.
Причина смерті — гостра печінково-ниркова недостатність.
Постанова Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24
Центральна ВЛК Збройних Сил протоколом від 11.08.2023 № 2613 констатувала: захворювання та причина смерті, так, пов'язані із захистом Батьківщини. Довідка військової частини підтверджувала участь офіцера в заходах, потрібних для оборони України у зв'язку з агресією РФ.
Батьки, дружина і малолітній син звернулися по допомогу за Постановою № 168. Комісія Міноборони відмовила. Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 23.09.2024 позов задовольнив, а Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 07.04.2025 це рішення підтримав.
Верховний Суд скасував обидва акти і в позові відмовив.
П'ять висновків палати
У пункті 62 постанови від 16.06.2026 палата сформулювала висновки, обов'язкові для врахування всіма судами (частина 5 статті 242 КАС України):
Постанова Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24
Логіка більшості: дві альтернативні підстави
Уся конструкція тримається на аналізі, викладеному в пунктах 52–57 постанови. Палата зіставила два абзаци пункту 2 Постанови № 168:
- абзац перший — родинам загиблих осіб із пункту 1 виплачують 15 000 000 гривень;
- абзац шостий — та сама виплата належить також родинам осіб із пункту 1, які померли внаслідок поранення не пізніше ніж через один рік після його отримання.
Звідси палата вивела дві окремі альтернативні підстави для 15 мільйонів: або загибель під час воєнного стану, або смерть від поранення. Третьої не існує. Отже, хвороба, не пов'язана з пораненням, у схему не вписується.
Далі — фраза, яку тепер переписують усі апеляційні суди:
Постанова Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24
Тобто палата розвела два поняття: «загибель» і «смерть». Перше відкриває шлях до 15 мільйонів. Друге, якщо йдеться про хворобу, — ні.
Що це означає на практиці
Наслідки прийшли швидко і масово. Апеляційні суди почали переносити текст постанови палати у свої рішення і скасовувати те, що першою інстанцією вирішувалося на користь родин. Відомчі комісії отримали готовий шаблон відмови. Теза «виплати при загибелі військового можливі лише за наявності поранення» стала типовим аргументом у відзивах органів влади.
У нашій справі, де ми представляємо матір солдата Держприкордонслужби, Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 08.07.2026 переписав усі п'ять висновків палати і залишив у силі нарахування 750 прожиткових мінімумів замість 15 мільйонів. Жінка, чий син помер на бойовій позиції на Донеччині за два дні до 28-річчя, отримала стільки ж, скільки отримала б, якби він охороняв склад у Закарпатті.
Саме цей результат ми вважаємо неприйнятним. Далі — аргументи.
4. Чому ми не погоджуємось: сім аргументів про виплати при загибелі військового
Одразу зізнаємося: сперечатися з Верховним Судом — заняття невдячне і не завжди корисне для процесуальної перспективи. Але сам процесуальний закон дає для цього інструмент: пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України дозволяє скаржнику мотивовано доводити потребу відступити від висновку, який апеляція застосувала у справі.
Умови такого відступу описала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 (справа № 823/2042/16): попереднє рішення має виявитися помилковим чи неефективним або підхід має очевидно застаріти.
Ми переконані, що маємо перший випадок — помилку. Ось наші аргументи.
АРГУМЕНТ 1. Палата застосувала редакцію норми, якої ніколи не існувало
На нашу думку, це найтяжчий дефект постанови, і він не оціночний, а суто фактичний.
Пункт 40 постанови палати містить таке твердження:
Постанова Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24
А тепер факти. Такої редакції пункт 3 статті 16-2 не мав ніколи. Переконатися в цьому можна за хвилину на порталі Верховної Ради.
- Пункт 3 з'явився в статті 16-2 завдяки Закону № 2489-IX від 29.07.2022 і звучав так: розмір допомоги за загибель (смерть) військовослужбовця під час воєнного стану визначає Кабінет Міністрів.
- Наступна редакція — Закон № 3621-IX від 21.03.2024.
- Ще одна — Закон № 3633-IX від 11.04.2024.
Про «порядок призначення і виплати» не йшлося в жодній із них. Парламент послідовно передавав уряду тільки одне повноваження — назвати розмір на період воєнного стану.
Здається, дрібниця: усього кілька зайвих слів. Але саме вони обвалили всю подальшу логіку.
Виходячи з того, що уряду делеговано ще й «порядок», палата в пункті 41 постанови зробила висновок: актом, ухваленим на виконання пункту 3 статті 16-2, є постанова № 975, тобто Порядок 2013 року. І на ньому збудувала п'ятий, підсумковий висновок: немає підстав для Постанови № 168 — застосовуємо Порядок № 975.
Чому це хибно — три рівні заперечень.
Перший — хронологія. Порядок № 975 з'явився 25.12.2013, за вісім років до делегування. Він не міг бути прийнятий «на виконання» норми, якої тоді не існувало.
Другий — зміст. У частині розмірів цей Порядок просто повторює цифри пункту 1 статті 16-2 Закону, розраховані на мирний час. Норми про розмір допомоги за смерть, пов'язану із захистом Батьківщини під час воєнного стану, у ньому не було й немає.
Третій — і найпоказовіший. Порядок № 975 сам відсилає до Постанови № 168. Абзац п'ятий його пункту 11 (редакція урядової постанови № 1000 від 15.08.2025) прямо каже, що розмір допомоги за загибель військовослужбовця під час воєнного стану, а також порядок і умови її виплати визначаються за Постановою № 168 від 28.02.2022.
Тобто застосування Порядку № 975 не блокує, а зобов'язує застосувати Постанову № 168. Палата зробила коло і повернулася у вихідну точку — з протилежним результатом.
Якщо норма, покладена в основу правового висновку, прочитана невірно, сам висновок втрачає опору. Це вже не суперечка про тлумачення, а питання про те, який текст закону перед судом лежав.
АРГУМЕНТ 2. Уряду делеговано розмір, а не право звужувати підстави
Навіть якщо винести текстуальну помилку за дужки, лишається питання компетенції.
Пункт 3 статті 16-2 — норма про розмір. Уряд уповноважений сказати скільки. Сказати кому — не уповноважений.
«Кому» — це стаття 16 (підстави) і стаття 16-1 (отримувачі). Обидві — норми закону, а не постанови.
Прочитання пункту 2 Постанови № 168 у версії палати перетворює його на норму, що звужує законодавче коло випадків. А це вже підзаконний акт проти акта вищої сили — конструкція неприпустима.
Ідея не наша. Ось дослівна позиція чотирьох суддів зі спільної окремої думки:
Спільна окрема думка суддів Верховного Суду у справі № 620/10029/24 від 18.06.2026
Якщо коротко: постановою не можна забрати те, що дав закон. А палата витлумачила постанову саме як таку, що забирає.
АРГУМЕНТ 3. Одноразова грошова допомога — одна, а не три різні
У багатьох рішеннях (і в постанові палати теж) прочитується думка, ніби існують «різні види» допомоги з окремими режимами: одна за Законом, друга за Порядком № 975, третя за Постановою № 168. Це, на нашу думку, помилка засаднича.
Цей вид соцгарантії створений тільки Законом № 2011-XII. Він визначає підстави (стаття 16), отримувачів (стаття 16-1), розмір (стаття 16-2) і процедуру (стаття 16-3).
І Порядок № 975, і Постанова № 168 ухвалювалися на виконання того самого Закону. Вони не конкурують, а розподіляють ролі:
- Порядок № 975 — процедура і розміри мирного часу;
- Постанова № 168 — розмір тієї ж допомоги на період воєнного стану.
Найкращий доказ — сам текст Постанови № 168. Вона спирається на ті самі підстави (підпункти 1–3 пункту 2 статті 16), те саме коло отримувачів (стаття 16-1) і ту саму відсилку до розмірів підпункту «а» пункту 1 статті 16-2. Якби вона запроваджувала окремий вид виплати з власними підставами, уряду не було б потреби посилатися на статті Закону, що начебто регулюють «інший» вид допомоги.
Із цього випливає цілком практичний наслідок, з яким ми стикаємося постійно. Комісії та суди інколи пишуть: позивач, мовляв, не подавав заяви саме за Постановою № 168. Це формалізм, який не витримує перевірки. Якщо вид виплати один, то заява про одноразову грошову допомогу у зв'язку зі смертю військовослужбовця — це заява про цю допомогу взагалі. А правильно порахувати розмір зобов'язаний орган, а не заявник.
Мати загиблого солдата не мусить і об'єктивно не може сама визначити, за яким актом рахується гарантована державою сума. Перекладати на неї наслідки «не тієї заяви» несумісно з принципом належного урядування і з обов'язком владного суб'єкта діяти добросовісно (пункт 5 частини 2 статті 2 КАС України).
АРГУМЕНТ 4. Слово «також» приєднує, а не обмежує
Аргумент майже філологічний, але від того не слабший.
Абзац шостий пункту 2 Постанови № 168 відкривається словами: виплата допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється ТАКОЖ родинам осіб, зазначених у пункті 1.
«Також» у нормотворенні — сполучник приєднання. Він додає ще один випадок до вже описаного. Він не переписує попередню норму, не ставить їй умов і не заступає її.
Яку задачу насправді вирішує абзац шостий? Він закриває проблему відкладеної смерті. Уявіть звичайну історію: боєць дістав тяжке поранення на позиції, його евакуювали, він місяцями лікувався у Дніпрі, Львові чи за кордоном — і помер там, за сотні кілометрів від фронту, через вісім місяців. Формально це вже не «район здійснення заходів» і не «період їх здійснення». Абзац перший такий випадок не покриває.
Ось для цього й потрібен абзац шостий із його межею «не пізніше ніж через один рік після поранення». Це не сито за причиною смерті, а часовий запобіжник для ситуацій, коли смерть віддалена від бойової події в часі й просторі.
Перевіримо тлумачення палати на логіку. Якщо абзац шостий задає умови для всього пункту 2, то абзац перший знецінюється повністю — усі виплати вичерпувалися б шостим абзацом. Але тлумачити норму так, щоб сусідня норма того самого пункту ставала порожньою, не можна. Це базове правило ефективного тлумачення: норма має працювати, а не лежати мертвим текстом.
У результаті палата перетворила припис, який гарантію розширює, на припис, який її знімає для цілої категорії родин. Це, на наш погляд, протилежне задуму нормотворця.
АРГУМЕНТ 5. «Загибель» і «смерть» законодавчо не розмежовані
Тут ми дісталися ядра спору.
Палата виходила з того, що «загибель» несе самостійне юридичне навантаження, відмінне від «смерті». Але жоден український закон такого поділу не запроваджує.
Спершу подивімося на логіку формулювання з пункту 55 постанови:
Постанова Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24
Перед нами юридична тавтологія. Палата подає загибель як причину смерті. Але загибель причиною смерті не буває — вона і є смерть. Причини бувають інші: поранення, контузія, травма, каліцтво, хвороба, нещасний випадок, отруєння.
Коли на логічно суперечливій конструкції будується висновок, що відбирає в родини 15 мільйонів, це вже саме собою насторожує.
Тепер по суті. Універсального законодавчого визначення «загиблого» в Україні немає. Є лише кілька галузевих — і всі вони, зверніть увагу, включають тих, хто помер.
Облік пожеж (урядова постанова № 2030 від 26.12.2003) визнає загиблим не тільки того, кого знайшли мертвим на місці пожежі, а й того, «яка померла від наслідків пожежі протягом 30 календарних днів з дати її виникнення». Навіть для статистики пожеж вирішує причинний зв'язок із подією, а не механізм смерті.
Інструкція Міноборони про виконання норм міжнародного гуманітарного права у ЗСУ (наказ № 164 від 23.03.2017) визначає: «загиблі (померлі) — особи, які загинули (померли) з причин, пов'язаних із веденням воєнних дій». Тобто акт військового відомства вживає обидва слова як синоніми.
Концепція вшанування пам'яті загиблих Захисників і Захисниць України (розпорядження уряду № 1342-р від 26.11.2025) говорить про «осіб, які загинули (померли) внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, виконуючи завдання із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності нашої держави».
Зверніть увагу: останній документ ухвалив той самий Кабінет Міністрів, що є автором Постанови № 168. І він сам пише «загинули (померли)».
Отже, у поодиноких випадках, коли нормотворець узагалі береться визначати це поняття, він охоплює ним і померлих, а критерієм робить лише причинний зв'язок смерті з подією, а не її клінічний механізм.
Суддя Шевцова Н.В. сформулювала це в окремій думці бездоганно:
Окрема думка судді Верховного Суду Н.В. Шевцової у справі № 620/10029/24 від 18.06.2026
Додати нічого. Це і є розподіл ролей: парламент творить норми, суд їх застосовує. Заповнюючи прогалину критерієм, який відбирає в людини право, суд виходить за межі своєї функції.
І ще один бік, уже ціннісний. Правова визначеність як складова верховенства права (стаття 8 Конституції України) не дозволяє перекладати на людину наслідки нечіткого, суперечливого чи неповного регулювання. Тим паче — на матір або вдову військового. Держава сама не розмежувала «загибель» і «смерть» у власних актах, тож сумніви щодо змісту гарантії мають працювати на користь особи.
АРГУМЕНТ 6. Тлумачення палати вбиває саму мету гарантії
Питання, яке ми ставимо в кожній скарзі, елементарне: навіщо в лютому 2022 року держава підняла розмір допомоги більш ніж увосьмеро?
Відповідь читається зі структури Постанови № 168. Пункт 1 адресований не всім військовим. Він виокремлює тих, хто безпосередньо воює або забезпечує заходи з нацбезпеки й оборони, перебуваючи в самих районах їх проведення.
Мета прозора: жертва тих, хто справді був на фронті, мала оцінюватися вище.
Що дає підхід палати? Однаковий, знижений розмір отримують родини у двох абсолютно різних ситуаціях:
- родина бійця, який виконував бойові завдання прямо в районі бойових дій, ніс наряд з охорони та оборони місця зосередження підрозділу, жив під постійною загрозою ураження — і чиє серце зупинилося там-таки, на позиції, від гострого порушення кровообігу, спричиненого перевантаженнями війни (що ВЛК офіційно засвідчила формулюванням про зв'язок захворювання із захистом Батьківщини);
- і родина військового, який помер від такої самої хвороби, не побувавши в бою жодного дня — приміром, стоячи на блокпості чи охороняючи об'єкт на Львівщині, Івано-Франківщині чи Закарпатті, за сотні кілометрів від лінії зіткнення (що теж є виконанням обов'язків військової служби в розумінні частини 4 статті 24 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Виходить, тлумачення палати прирівнює непорівнюване. Воно знецінює найвищу з трьох кваліфікацій ВЛК — прив'язку до захисту Батьківщини, яку Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ (наказ Міноборони № 402 від 14.08.2008) старанно тримає окремо від двох інших: прив'язки до виконання службових обов'язків і прив'язки до самого лише проходження служби.
І водночас розводить однакове: родина бійця, вбитого осколком, отримує 15 мільйонів, а родина його побратима — того, хто стояв поруч, ділив з ним окоп і виконував ту саму задачу, але помер від породженої війною хвороби, — у рази менше.
Звідси й питання: якщо для родини немає жодної різниці, воював загиблий чи служив у глибокому тилу, — навіщо взагалі було вводити підвищений розмір саме для кола осіб із пункту 1 Постанови № 168?
Тлумачення, яке позбавляє норму сенсу, правильним бути не може. Це азбука телеологічного підходу.
Придивіться й до внутрішньої логіки самого Закону № 2011-XII: розмір там залежить не від форми смерті, а від характеру її зв'язку зі службою — тобто від внеску людини в оборону держави. Хвороба, травма, поранення, контузія, каліцтво стоять в одному ряду і з однаковою сумою.
Побудуємо шкалу так, як її бачить закон:
- людину лише призвали на збори, службових обов'язків вона не виконувала — 500 прожиткових мінімумів;
- людина виконувала обов'язки служби, але в боях не була і Батьківщини не захищала — 750 прожиткових мінімумів;
- людина захищала Батьківщину, перебуваючи в районах проведення відповідних заходів, і смерть пов'язана саме з цим — 15 000 000 гривень.
Шкала струнка й справедлива. Підхід палати ламає її третю сходинку.
Такий результат не узгоджується ні з рівністю (стаття 24 Конституції України), ні з обов'язком держави дбати про соціальний захист захисників України та їхніх родин (частина 5 статті 17 Конституції України), ні з компенсаторною природою самої допомоги, ні з позиціями Конституційного Суду України (рішення від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 і від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022) про гарантії високого рівня для тих, хто зі зброєю захищає суверенітет і територіальну цілісність держави.
АРГУМЕНТ 7. Клінічний критерій непередбачуваний і по-своєму жорстокий
Останній аргумент радше практичний, ніж юридичний. Але він добре показує, як «чиста» правова конструкція поводиться в житті.
На папері критерій «поранення проти хвороби» виглядає чітким. У реальності він створює ситуації, які людині пояснити неможливо.
Двадцятисемирічний хлопець, придатний до служби за станом здоров'я, мобілізований і менш ніж за місяць відправлений на Донеччину, виконує бойові завдання з охорони та оборони місця зосередження підрозділу. Уранці побратими бачать, що він не реагує на звернення. Лікар фіксує кому I–II, тиск 70/0, відсутність пульсу на периферії. Дорогою до лікарні зупиняються дихання і кровообіг.
Первинне лікарське свідоцтво про смерть: «Токсична дія інших і неуточнених речовин; Випадкове отруєння та дія інших та неуточнених речовин».
А через п'ять місяців те саме бюро судово-медичної експертизи видає остаточне свідоцтво під тим самим номером, де причина смерті вже інша: гостра недостатність кровообігу та гостра ішемічна хвороба серця. Тобто наслідок дії токсичної речовини, а не її першопричина.
І ось від цієї заміни формулювання, зробленої через п'ять місяців поза будь-якою змагальною процедурою і без участі родини, залежить, отримає мати 15 мільйонів чи в рази менше.
Тобто навіть за звуженим підходом самої палати такий випадок мав би підпадати під пункт 2 Постанови № 168 — адже це смерть, пов'язана з травмою (ураженням), отриманою в районі бойових дій. Але суди цих обставин не досліджували взагалі: обмежилися звірянням формулювання ВЛК із текстом постанови.
Звідси окрема, суто процесуальна біда. За частиною 2 статті 77 КАС України правомірність свого рішення доводить владний суб'єкт. А частина 4 статті 9 КАС України вимагає від суду активності — офіційного з'ясування обставин, включно з витребуванням доказів за власною ініціативою.
У цій категорії справ обидві норми часто лишаються деклараціями. Відповідач не доводить нічого — просто цитує формулювання довідки. Суд не витребовує ні бойових розпоряджень, ні журналів бойових дій, ні постових відомостей, ні первинної медичної документації. І родина програє не через відсутність права, а через те, що обставини ніхто не встановлював.
5. Виплати сім'ям загиблих військових: чому п'ять суддів сказали «ні»
Ми винесли це в окремий розділ свідомо: окремі думки у справі № 620/10029/24 — найвагоміший контраргумент проти тези про «усталену практику».
Нагадаємо розклад сил. У палаті з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС дванадцять суддів. До постанови від 16.06.2026 надійшло:
- спільна окрема думка суддів Кравчука В.М., Єзерова А.А., Стародуба О.П., Чиркіна С.М. від 18.06.2026;
- окрема думка судді Шевцової Н.В. від тієї ж дати.
П'ятеро з дванадцяти. Причому Кравчук В.М. — головуючий у цій же справі. Суддя, який вів засідання, опинився в меншості й публічно пояснив, чому вважає рішення хибним.
Це не суперечка про нюанси. Це принципова незгода щодо ключового висновку в категорії справ, яка зачіпає десятки тисяч родин.
Спільна окрема думка чотирьох суддів: коротко про головне
Аргументація чотирьох суддів вибудувана крок за кроком.
Крок перший. Уряд уповноважений визначати виключно розмір. Звужувати перелік підстав або додавати умови й обмеження закон йому не дозволяє.
Крок другий. Так, граматично Постанова № 168 говорить про родини загиблих. Але, як зауважують судді:
Спільна окрема думка суддів Верховного Суду у справі № 620/10029/24 від 18.06.2026
Теза дуже важлива. Відсутність згадки — це не заборона. У соціальному праві прогалину тлумачать на користь людини.
Крок третій. Підпункт 1 пункту 2 статті 16 Закону не розділяє загибель і смерть від хвороби:
Спільна окрема думка суддів Верховного Суду у справі № 620/10029/24 від 18.06.2026
Крок четвертий. Судді застосували еволюційне тлумачення — розібрали правки, внесені Законом № 3621-IX від 21.03.2024 та урядовою постановою № 714 від 18.06.2024, і підсумували:
Спільна окрема думка суддів Верховного Суду у справі № 620/10029/24 від 18.06.2026
Крок п'ятий — вирішальний. Судді запропонували власний критерій:
Спільна окрема думка суддів Верховного Суду у справі № 620/10029/24 від 18.06.2026
І наостанок — фраза, під якою, гадаємо, підписалася б будь-яка людина, що бачила війну зблизька:
Спільна окрема думка суддів Верховного Суду у справі № 620/10029/24 від 18.06.2026
Окрема думка судді Шевцової Н.В.: де насправді «живе» поранення в законі
Суддя Шевцова зробила спостереження, яке ми вважаємо блискучим і яке чомусь майже не цитують.
Вона показала, у якому саме місці статті 16 Закону виринає поранення:
Окрема думка судді Верховного Суду Н.В. Шевцової у справі № 620/10029/24 від 18.06.2026
Розгорнемо цю думку — вона відкриває всю логіку регулювання.
І Закон, і Постанова № 168 користуються переліком причин смерті (поранення, контузія, каліцтво, захворювання) тільки для відкладеної смерті — коли людина померла вже після завершення відповідного правового стану. І тільки як часовою рамкою:
- у статті 16 Закону — смерть протягом року після звільнення зі служби;
- в абзаці шостому пункту 2 Постанови № 168 — смерть не пізніше року після поранення.
Причому навіть тут захворювання стоїть у Законі поруч із пораненням, як рівноцінна причина.
Жоден із цих актів не робить клінічну причину смерті підставою зменшити допомогу тому, хто помер просто під час служби, виконуючи її обов'язки.
Палата ж прочитала часовий запобіжник як універсальний фільтр за причиною смерті. Ані Закон, ані сама Постанова № 168 такого не передбачають.
Підсумок судді Шевцової:
Окрема думка судді Верховного Суду Н.В. Шевцової у справі № 620/10029/24 від 18.06.2026
Суддя Чиркін С.М.: незгода, яка триває
Окремої уваги заслуговує позиція судді Чиркіна С.М. Спільною окремою думкою він не обмежився: 29.06.2026 виклав ще одну — у справі № 380/1253/24 щодо постанови Верховного Суду від 22.06.2026, де висновки палати вже застосували.
Обставини тієї справи болісно типові. Солдат безпосередньо воював з 17.06.2022 і до самого дня смерті — 06.08.2022. 03.08.2022 йому раптово стало зле, його привезли до лікарні ім. Мечникова з діагнозом «гостре порушення мозкового кровообігу, кома ІІ». За три доби він помер. Причина: гостра серцево-судинна недостатність і гостре порушення мозкового кровообігу за геморагічним типом. Регіональна ВЛК визнала це пов'язаним із захистом Батьківщини.
Дружині й трьом дітям нарахували 750 прожиткових мінімумів на всіх.
Суддя Чиркін підкреслив:
Окрема думка судді Верховного Суду С.М. Чиркіна у справі № 380/1253/24 від 29.06.2026
А далі — теза, яку ми вважаємо центральною для всієї дискусії: смерть бійця, що безпосередньо воював, держава має цінувати вище, ніж смерть під час служби на будь-якій безпечній території країни, де службові обов'язки з бойовими діями ніяк не пов'язані.
Ось у чому справжня різниця. Не в тому, що зупинило серце — осколок чи інсульт. А в тому, де і за яких обставин це сталося.
6. Допомога сім'ям загиблих військових: що робити після відмови
Теорія теорією, а людям потрібна відповідь на єдине питання: чи є сенс судитися?
Наша відповідь — так. Пояснюємо чому.
Практика не стала одностайною. Вона розкололася
Найцікавіше почалося після постанови палати. Замість очікуваного вирівнювання практика розійшлася ще далі.
Ось конкретні рішення, ухвалені вже після 16.06.2026.
Апеляційна інстанція:
- Восьмий апеляційний адміністративний суд, постанова від 09.07.2026, справа № 380/14648/25. Скаргу Міноборони відхилено, у силі залишено рішення про допомогу за пунктом 2 Постанови № 168 родині військового, який помер від захворювання «гостра недостатність кровообігу, атеросклеротична хвороба», пов'язаного із захистом Батьківщини.
- П'ятий апеляційний адміністративний суд, постанова від 20.07.2026, справа № 400/1236/25. Суд не просто задовольнив вимоги — він вийшов за їх межі і зобов'язав Міноборони нарахувати допомогу за Постановою № 168 дружині військового, померлого від легенево-серцевої недостатності та двобічної пневмонії. Пряма цитата: «смерть військовослужбовців, внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) не є виключною умовою для виплати спірної одноразової грошової допомоги».
- Третій апеляційний адміністративний суд, постанова від 04.08.2026, справа № 160/18944/25. Скаргу Міноборони відхилено. Суд зазначив: «нормами чинного законодавства чітко визначено, що захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини є належною підставою для виплати допомоги, а тому відсутність поранення не є підставою для відмови у виплаті, якщо є встановлений причинний зв'язок між захворюванням і проходженням служби в умовах збройного конфлікту».
Перша інстанція:
- Полтавський окружний адміністративний суд, рішення від 17.07.2026, справа № 440/1414/26 — бездіяльність управління Нацгвардії визнано протиправною, зобов'язано розглянути заяву батька військовослужбовця за пунктом 2 Постанови № 168.
- Миколаївський окружний адміністративний суд, рішення від 13.07.2026, справа № 400/818/26 — суд визнав право позивачів на 15 000 000 гривень, бо смерть військового пов'язана із захистом Батьківщини.
- Дніпропетровський окружний адміністративний суд, рішення від 03.08.2026, справа № 160/5414/26 — скасовано пункт рішення комісії Міноборони про нарахування за Порядком № 975, заяву зобов'язано розглянути повторно.
Логіка першої інстанції в цих справах однакова: понять «смерть» і «загибель» законодавець не визначив і критеріїв їх розмежування не встановив, тож суд не має права робити це замість парламенту.
Ситуація вийшла парадоксальна: висновок палати мав уніфікувати практику, а насправді доля права людини залежить від того, у який суд потрапила справа. З правовою визначеністю це не поєднується. І це, до речі, хрестоматійна ознака питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в розумінні підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Верховний Суд і сам скасовує рішення — але з процесуальних підстав
Ще одна тенденція, про яку варто знати. Навіть застосовуючи власні висновки, Верховний Суд у низці справ скасовує рішення нижчих інстанцій і повертає справи на новий розгляд — бо суди не встановили обставин, що входять до предмета доказування.
Так, постановою від 16.06.2026 у справі № 300/1941/25 (того ж дня, що й постанова палати) Верховний Суд скасував судові рішення і направив справу на новий розгляд: суди не з'ясували, чи здійснював загиблий на час смерті заходи, пов'язані із захистом Батьківщини, і не витребували документів — бойових наказів і розпоряджень, журналів бойових дій, журналів ведення оперативної обстановки, бойових донесень, постових відомостей, рапортів командира про участь кожного бійця в бойових діях.
Схожий висновок — у постанові від 29.05.2026 у справі № 300/1031/25: суди «не дотрималися обов'язку із безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи, застосувавши формальний підхід до її вирішення та порушивши правила офіційного з'ясування обставин справи».
Для практика це дуже цінно: навіть у рамках підходу палати справу можна виграти, довівши, що обставини бойової участі ніхто не досліджував.
Практичний алгоритм: що робити, якщо призначили меншу суму
Тепер конкретика — послідовність дій, яку ми радимо родинам.
Крок 1. Здобудьте рішення комісії.
Звучить банально, але на практиці це чи не найчастіша проблема. Комісії нерідко не надсилають свої рішення заявникам. У нашій справі рішення від 04.08.2023 мати побачила лише 14.02.2025 — після адвокатського запиту. Півтора року вона не знала, на якій підставі порахували суму.
Тож якщо гроші надійшли, а рішення ви не бачили — пишіть запит (або звертайтеся до адвоката) і вимагайте копію протоколу засідання комісії. Без цього документа незрозуміло, що саме оскаржувати.
Крок 2. Прочитайте формулювання ВЛК.
Головний документ — витяг із протоколу військово-лікарської комісії. Дивіться на точні слова:
- «пов'язане із захистом Батьківщини» — найсильніша позиція;
- «пов'язане з виконанням обов'язків військової служби» — сильна;
- «пов'язане з проходженням військової служби» — слабша.
Положення № 402 чітко розводить ці три формулювання, і юридично вони важать по-різному. Маєте перше, а комісія однаково нарахувала за Порядком № 975 — це готова підстава для позову.
Крок 3. Зберіть докази бойової участі.
Саме цього найчастіше бракує. Знадобляться:
- довідка про безпосередню участь у заходах, потрібних для оборони України;
- накази про включення підрозділу до угруповань військ (сил) ЗСУ з відсічі агресії;
- наказ Головнокомандувача ЗСУ про визначення районів бойових дій за потрібний період;
- витяг із журналу бойових дій;
- акт про нещасний випадок (випадок смерті) і акт розслідування;
- лікарські свідоцтва про смерть — обов'язково обидва, первинне й остаточне: різниця між ними може виявитися вирішальною.
Крок 4. Вивчіть первинну медичну документацію.
Перевірте, чи не переписували причину смерті. Якщо в первинному свідоцтві фігурують отруєння, токсична дія, механічна асфіксія або дія зовнішніх чинників — у вас з'являється сильний аргумент навіть у межах підходу палати: нормативно такі стани належать до бойових уражень (травм), а не до хвороб.
Крок 5. Подавайте позов.
Вимоги зазвичай такі: 1) скасувати рішення комісії (або конкретний його пункт) про нарахування за Порядком № 975; 2) зобов'язати відповідача призначити допомогу за пунктом 2 Постанови № 168 у розмірі 15 000 000 гривень з урахуванням раніше проведених виплат.
Останнє застереження принципове — воно знімає заперечення про подвійне стягнення.
Ілюзій створювати не будемо. Наразі висновок палати чинний, суди мусять його враховувати, і частина справ програється.
Проте:
- практика першої та апеляційної інстанцій розколота, чимало судів і далі стають на бік родин;
- Верховний Суд сам скасовує рішення там, де обставини бойової участі лишилися недослідженими;
- п'ятеро суддів палати відкрито назвали висновок помилковим;
- питання об'єктивно потребує вирішення на рівні об'єднаної палати.
Тому кожна нова аргументована касаційна скарга — це не тільки шанс виграти конкретну справу. Це вклад у критичну масу, яка рано чи пізно змусить переглянути підхід. Право так і працює: висновок, що його не приймають половина суддів і половина судів, довго не живе.
І ще одне. Питання «які виплати за загиблого військового» насправді не про гроші. У розмовах із клієнтами ми чуємо це постійно. Для матері, яка втратила єдину дитину, важить інше: чи визнає держава, що син загинув як Захисник України, чи так і залишиться для неї «померлим від хвороби» — наче його смерть не мала стосунку ні до війни, ні до Донеччини, ні до нарядів, обстрілів і бойових завдань.
Час, проведений на фронті, не може бути мірою вартості життя. Ні Закон № 2011-XII, ні Постанова № 168 не прив'язують обсяг гарантії до кількості днів чи місяців у районі бойових дій. Той, хто загинув на другому місяці служби, віддав державі рівно стільки ж, скільки й той, хто воював три роки, — усе, що мав.
7. Які виплати за загиблого військового: відповіді на поширені питання
1. Скільки становить виплата за смерть військовослужбовця у період воєнного стану?
Формально варіантів три: або 15 000 000 гривень, або 750 чи 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, порахованих на 1 січня року смерті.
Ще раз про другу величину: це не фіксована сума в гривнях. Прожитковий мінімум переглядають щороку, тому конкретний результат залежить від року, і будь-яка «стала» цифра з інтернету буде правильною рівно для одного року.
Отриману суму ділять порівну між усіма, кого стаття 16-1 Закону № 2011-XII відносить до отримувачів. Якщо їх четверо — дружина, двоє дітей і мати, — кожному дістанеться чверть.
Рішення про те, який саме варіант застосувати, ухвалює комісія відповідного відомства: Міноборони, Держприкордонслужби, Нацгвардії тощо. Саме тут і виникає більшість конфліктів: комісія бере Порядок № 975 там, де, на нашу думку, мала б узяти Постанову № 168.
І окремо наголосимо: одноразова грошова допомога — не єдина виплата. Поряд із нею існують інші форми підтримки: допомога за Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пенсія у зв'язку з втратою годувальника, комунальні пільги, право позачергово отримати житло, освітні пільги дітям. Одна одну вони не поглинають і призначаються паралельно.
2. Чим відрізняються виплати за смерть військового і виплати за смерть на війні?
Питання наївне на вигляд, але воно точно вловлює суть проблеми.
За задумом закону різниця має бути в характері зв'язку смерті зі службою:
- смерть під час виконання службових обов'язків або від захворювання, пов'язаного з їх виконанням (підпункт 1 пункту 2 статті 16) — найвищий рівень гарантії;
- смерть у період проходження служби (підпункт 2) — нижчий;
- смерть особи, лише призваної на збори, яка обов'язків не виконувала (підпункт 3) — найнижчий.
Воєнний стан і реальна участь у боях додають ще один вимір: Постанова № 168 підіймає розмір саме для тих, хто був безпосередньо в районах проведення оборонних заходів.
Біда в тому, що на практиці цю трирівневу логіку підмінили іншою: дивляться не на обставини, а на медичну причину смерті. У цьому, як ми вважаємо, і криється помилка теперішнього підходу Верховного Суду.
3. Що робити, якщо військовий помер від інфаркту чи інсульту на позиції?
Картина типова: боєць місяцями на позиціях, недосип, бойовий стрес, перевантаження, холод і вогкість, харчування абияк, планової медицини немає, обстріли не припиняються. Організм здається — інсульт, інфаркт, гостра серцева недостатність.
За теперішнім підходом палати це кваліфікують як «смерть від захворювання», і родина отримує знижену суму.
Що робити:
Перше — обов'язково пройти ВЛК і домагатися формулювання про зв'язок захворювання із захистом Батьківщини. Процедура не автоматична: висновок залежить від того, які документи потраплять до комісії.
Друге — збирати підтвердження, що на початку захворювання військовий виконував бойове завдання: бойові розпорядження, журнали бойових дій, постові відомості, рапорти командира. Саме цього, за оцінкою самого Верховного Суду у справах № 300/1941/25 і № 300/1031/25, суди не досліджують — і саме це стає підставою для скасування рішень.
Третє — уважно прочитати первинну медичну документацію. Первинний діагноз часом розходиться з остаточним, і ця розбіжність має юридичну вагу.
4. А якщо військовий помер вдома — у відпустці, після поранення або після звільнення?
Усе впирається в те, який зв'язок вдасться довести.
Смерть у відпустці або поза частиною. Питання в тому, чи перебувала особа в стані виконання службових обов'язків. Частина 4 статті 24 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» містить перелік таких випадків, і він ширший за «перебування на позиції».
Смерть удома після поранення. Це рівно та ситуація, заради якої існує абзац шостий пункту 2 Постанови № 168. Якщо смерть спричинена пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманим під час воєнного стану при захисті Батьківщини, і настала не пізніше року після нього, право на 15 000 000 гривень зберігається — байдуже, чи померла людина вдома, у лікарні чи за кордоном.
Смерть після звільнення. Підпункт 1 пункту 2 статті 16 Закону покриває і це: смерть протягом року після звільнення, якщо її спричинили поранення, контузія, каліцтво або захворювання, пов'язані з виконанням службових обов'язків. Зверніть увагу — тут хвороба прямо названа поруч із пораненням, як рівнозначна причина.
Головна порада: у всіх цих випадках вирішальний висновок ВЛК про причинний зв'язок. Без нього довести щось у суді майже нереально.
5. Чи є компенсація за загибель військовослужбовця тим самим, що й одноразова грошова допомога?
У побуті ці слова вживають як синоніми, але «компенсація» — не термін цього Закону.
Законодавство знає поняття одноразова грошова допомога. Її природа справді компенсаторна: вона підтримує родину після втрати годувальника, а не «оцінює» вартість життя і тим паче не оцінює клінічний механізм смерті. Розуміти це важливо — з компенсаторної природи виростає чимало судових аргументів.
Паралельно існують виплати, які й називаються компенсаційними, — приміром, компенсаційні суми, що їх нараховують ті самі відомчі комісії. Тому, йдучи на консультацію, варто одразу уточнювати, про що йдеться: про одноразову грошову допомогу за Законом № 2011-XII чи про щось інше. Плутанина в термінах регулярно призводить до пропущених строків і неправильно заявлених вимог.
6. Чи потрібно подавати окрему заяву саме «на 15 мільйонів»?
Ні. І це момент принциповий.
Одноразова грошова допомога за Законом № 2011-XII — один вид виплати. Постанова № 168 окремої допомоги не створює, вона лише називає розмір для воєнного стану. Тому заява про призначення допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця — це заява про цю допомогу як таку.
Порахувати розмір правильно зобов'язаний орган, а не заявник. Мати чи вдова не мусять і об'єктивно не можуть самі визначити, за яким актом рахується гарантована державою сума.
На жаль, у судах цей аргумент інколи розвертають проти людини: позивач, мовляв, за Постановою № 168 не звертався. Якщо ви натрапили на такий мотив — це готова підстава для апеляції з посиланням на належне урядування і пункт 5 частини 2 статті 2 КАС України.
Практична порада на майбутнє: у заяві все ж варто написати, що просите призначити одноразову грошову допомогу відповідно до Закону № 2011-XII та урядової постанови № 168 від 28.02.2022. Це знімає питання ще на старті.
7. Чи можна оскаржити рішення, якщо гроші вже виплачені й витрачені?
Так. Страх поширений, але безпідставний.
Оскаржують рішення комісії в частині розміру, а не сам факт виплати. Вимогу формулюють так, щоб зобов'язати відповідача призначити допомогу в належному розмірі з урахуванням раніше проведених виплат. Мова про доплату різниці, а не про повернення отриманого і перерахунок з нуля.
Повертати вже виплачені виплати за загиблого військового ніхто не змусить. Ризику «залишитися ні з чим» тут немає.
Що справді варто перевірити — строки. Але й тут не все втрачено: якщо копію рішення комісії ви так і не отримали (ситуація дуже поширена), строк рахується з моменту, коли ви фактично дізналися про його зміст.
8. Чи залежить виплата при загибелі військового від того, що він прослужив лише кілька тижнів?
Юридично — ні. Ні Закон № 2011-XII, ні Постанова № 168 не прив'язують обсяг гарантії до вислуги, тривалості перебування в районі бойових дій, звання чи посади.
На практиці цей мотив інколи прохоплюється у відзивах відповідачів як натяк: людина, мовляв, нічого не встигла. Ми вважаємо такий підхід неприйнятним і завжди відповідаємо на нього прямо.
У нашій справі солдата призвали 02.05.2022, 23.05.2022 відправили на Донеччину, а 22.06.2022 він помер — за два дні до 28-річчя, на бойовій позиції. Двох місяців служби не набралося. Професійним військовим він не був. Але з перших днів війни був готовий віддати життя за Батьківщину — і віддав.
Строк служби не є мірою вартості життя. Людина віддала все, що мала, і зробила це в найважчий для держави момент.
9. Що робити, якщо військовослужбовця визнано зниклим безвісти?
Тема окрема і складна, тож відповімо стисло.
Виплата за загибель військового у разі зникнення безвісти має свою специфіку. Поки особу не оголошено померлою в судовому порядку або не встановлено факт смерті, одноразову грошову допомогу не призначають — у комісії просто немає документа, що підтверджує смерть. Натомість родина може претендувати на інші форми підтримки, зокрема на збереження грошового забезпечення.
Послідовність зазвичай така: спершу визначається правовий статус (зниклий безвісти за особливих обставин), далі — у передбачених законом випадках — вирішується питання про оголошення померлим або встановлення факту смерті, і лише після цього з'являється підстава звертатися по одноразову грошову допомогу.
Ця категорія справ потребує окремої консультації: помилка на першому етапі може коштувати кількох років.
8. Висновки
Ми розуміємо, що стаття вийшла жорсткішою, ніж заведено писати про рішення Верховного Суду. Але тема цього варта.
Наш підсумок складається з чотирьох тез.
Перша. Постанова палати від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24 має дефект, який тлумаченням не пояснити: у пункті 40 відтворено редакцію пункту 3 статті 16-2 Закону № 2011-XII, якої ніколи не існувало. Саме звідси виросло застосування Порядку № 975 замість Постанови № 168 — акта 2013 року замість акта, створеного спеціально для воєнного стану.
Друга. Поділу на «загибель» і «смерть» закон не знає. Запровадивши його самотужки, суд перебрав функцію законодавця — і переклав наслідки нормативної невизначеності на матерів і вдів. Це суперечить правовій визначеності.
Третя. Обраний критерій — клінічний механізм смерті — руйнує сенс підвищеної гарантії. Він зрівнює родину бійця, що помер на позиції в районі бойових дій, із родиною того, хто в боях не був жодного дня. І водночас розводить по різні боки двох побратимів, які загинули одного дня на одній позиції.
Четверта. Питання не закрите. П'ятеро суддів палати з дванадцяти, включно з головуючим у справі, заявили про незгоду. Суди першої та апеляційної інстанцій продовжують ухвалювати рішення на користь родин. Отже, доля права людини нині залежить від того, у який суд потрапила справа. Це і є хрестоматійна ознака питання, яке має вирішувати об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Ми поділяємо і підтримуємо позицію суддів Кравчука В.М., Єзерова А.А., Стародуба О.П., Чиркіна С.М. та Шевцової Н.В. Їхня формула видається нам єдино правильною: єдина обов'язкова умова права на 15 000 000 гривень — прямий причинно-наслідковий зв'язок смерті з виконанням обов'язків військової служби, а не те, що саме зупинило серце.
Держава підняла гарантію не для того, щоб потім вимірювати відстань між осколком і інфарктом. Вона зробила це, щоб сказати родинам фронтовиків: ми бачимо різницю між тими, хто туди пішов, і тими, хто не пішов.
Втратимо цю різницю в юридичних конструкціях — втратимо її і в реальності.
Якщо вашій родині призначили занижену суму допомоги, відмовили у виплаті 15 мільйонів або ви просто не розумієте, на яку суму маєте право, — звертайтеся до нас. Ми проаналізуємо документи, висновок ВЛК і рішення комісії та визначимо, чи є підстави для оскарження.
Більше корисної інформації та успішних кейсів:
