В умовах військового стану та активних бойових дій виконання бойових розпоряджень є основою дисципліни й ефективності збройних сил. Проте інколи можуть виникати ситуації, коли військовослужбовці відмовляються виконати наказ. Які правові наслідки такої відмови? Розглянемо це питання з юридичної, військової та етичної точок зору.
Відмова від виконання бойового розпорядження в Україні регулюється Кримінальним кодексом України та Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Згідно ст. 402 ККУ «Непокора» – невиконання наказу або відкритий опір командиру в умовах військового стану карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
Яка форма відмови повинна бути щоб тягти кримінальну відповідальність?
Кримінальна відповідальність настає виключно за відкриту відмову від виконання наказу. Це може відбуватися у формі особистої заяви командиру, публічного оголошення перед підрозділом, а також у письмовому вигляді або під відеозапис.
Однак навіть без прямої заяви відмова вважається відкритою, якщо військовослужбовець явно демонструє своєю поведінкою – діями чи бездіяльністю – небажання виконувати наказ. Особливо небезпечною є ситуація, коли відмова набуває колективного характеру та відбувається відкрито перед іншими військовими, адже це може негативно впливати на дисципліну й бойовий дух, а також розцінюватися як обставина, що посилює ступінь відповідальності.
Якщо військовослужбовець сперечається щодо виконання бойового наказу, але все ж таки його виконує, відповідальність не настає. Злочином вважається випадок, коли підлеглий відкрито відмовляється від виконання наказу або здійснює дії, які свідчать про таку відмову.
В яких випадках відмова не є злочином?
Непокора не вважається злочином, якщо вона полягає у відмові виконувати незаконний наказ. Наказ може бути визнаний злочинним, якщо його віддає командир, який не має відповідних повноважень, або якщо його виконання загрожує обороноздатності та суверенітету держави. Проте визначення незаконності наказу належить до компетенції правоохоронних органів і підтверджується лише судовим рішенням.
Відповідальність також може не наставати, якщо військовослужбовець фізично неспроможний виконати наказ через стан здоров’я. Наприклад, якщо за висновком військово-лікарської комісії йому заборонена участь у бойових діях, він не може бути покараний за невиконання бойового наказу. У таких випадках військовослужбовця можуть направити на додатковий медичний огляд для перевірки його стану. Якщо ж медичні протипоказання не підтвердяться, він усе ж може бути притягнутий до відповідальності.
Відмова від бойового розпорядження – це серйозний злочин із тяжкими наслідками. Вона не лише загрожує кримінальним покаранням, а й підриває ефективність військових дій та ставить під загрозу життя побратимів. Водночас, якщо наказ явно незаконний або суперечить моральним принципам, військовослужбовець має право його оскаржити, хоча це вимагає аргументованості. Тому кожен військовий має розуміти наслідків своїх дій.
Рекомендуємо для ознайомлення наступні публікації:
Чи можна повернутися із СЗЧ в іншу військову частину?
Законні способи неприбуття за викликом в ТЦК?
Більше корисної інформації та успішних кейсів:
