Де проходить та тонка межа між тим, коли людину ще не можна вважати ухилянтом, і тим, коли з’являється юридична або моральна підстава її так називати? Розібратися в цьому питанні неважко, але, як виявляється, робити це хочуть далеко не всі.
Хто такий ухилянт?
Народне прізвисько «ухилянт», вочевидь, походить від слів «ухилятися», «ухилитися», «ухиляння». При цьому, якщо звернутися до положень Кримінального кодексу України, де статтею 336 встановлена відповідальність за ухилення від призову під час мобілізації, стає зрозумілою юридична передумова для того, щоб особу можна було назвати ухилянтом. Хоча це слово не є юридично визначеним, воно радше слугує характеристикою людини: так само, як особа, що вчинила злочин, є злочинцем, людина, яка ухиляється від призову на військову службу, є ухилянтом. Однак варто завжди пам’ятати, що Конституція України у закріпленій у ній статті 62 зазначає: доки провину особи не доведено у встановленому порядку, вона вважається невинуватою. Водночас, навіть після доведення провини, постає питання персональної моральної оцінки: чи можна називати іншу людину ухилянтом?
Таким чином, можна зробити висновок, що достатні юридичні підстави для того, щоб називати особу ухилянтом, виникають лише за умови, що суд визнав її винною у вчиненні злочину, передбаченого статтею 336 ККУ.
Які передумови того, що особа фактично починає ухилятися від призову на військову службу під час мобілізації?
Законодавчо визначено, що військова служба – це державна служба, яку проходять особи, придатні за віком та станом здоров’я. Тобто, передусім людина має:
- пройти військово-лікарську комісію та бути визнаною придатною за станом здоров’я;
- перебувати у віці від 18 до 60 років;
- не мати підстав для відстрочки від призову;
- отримати у встановленому порядку мобілізаційне розпорядження.
Якщо хоча б одна з цих умов не виконується, особа згідно із законом не підлягає призову на військову службу, а отже, з юридичної точки зору її не можна називати ухилянтом, оскільки у її діях чи бездіяльності щодо призову немає складу злочину.
Суспільство та мораль
Стаття 65 Конституції України визначає, що захист України є обов’язком усіх громадян, до числа яких входять як чоловіки, так і жінки. Водночас, з урахуванням законної можливості жінок проходити військову службу на загальних підставах разом із чоловіками, за формальної логіки суспільство нерідко помилково обмежує застосування поняття «ухилянт» лише чоловіками. Якщо відкинути юридично визначене кримінальне правопорушення, пов’язане з ухиленням від призову, стає очевидним, що доки чоловік не отримав мобілізаційного розпорядження, він перебуває в однакових обставинах із жінками, які також можуть бути мобілізовані (добровільно).
Виходячи з цього, кореляція між жінками та чоловіками у контексті виконання конституційного обов’язку стає більш очевидною, що, за умови її повного усвідомлення, може викликати відчуття парадоксу, несправедливості чи навіть сорому.
Отже, стає зрозуміло, що поняття «ухилянт» у більшості випадків вживається недоречно, є невірним за колом осіб, до яких застосовується, а тому нерідко сприймається як образа. Втім, образа — далеко не найгірший можливий наслідок протиправних дій, зокрема з боку суб’єктів владних повноважень. Саме тому слід уважно ставитися до висловлювань, які звучать на вашу адресу, — адже інколи настає момент, коли найкраще звернутися до юриста, який допоможе спрямувати ситуацію в юридично визначене русло.
Більше корисної інформації та успішних кейсів:
